Перейти до вмісту
Професія лікаря не лише важка, а і є окремим фактором ризику ментальних та фізичних захворювань, зокрема й розладів харчової поведінки (РХП). Про це повідомляє Medscape.
Про розлади харчової поведінки
Люди з розладами харчової поведінки мають надмірне та часто викривлене уявлення про свою вагу або форму тіла. Думки зосередженні навколо уявного ідеалу, що спонукає вдаватися до недостатнього харчування чи навпаки заїдання психологічних проблем та стресу.
Виділяють три типи таких розладів:
- Нервова анорексія. Людина зосереджена на втраті ваги, використовуючи екстремальні дієти, голодування або надмірні фізичні вправи.
- Переїдання. Регулярне споживання надзвичайно великої кількості їжі за один підхід. Брак або відсутність відчуття насичення.
- Нервова булімія. Переїдання, за яким людина викликає блювання, приймає проносне, надмірно тренується чи голодує, щоб уникнути збільшення ваги.
Розлади харчування вражають щонайменше 9% населення планети. Водночас глобальний огляд і мета-аналіз 2019 року показали, що “загальна поширеність ризику розладу харчової поведінки (ЕД) серед студентів-медиків становила 10,4%”. У 2022 році оцінка виросла до 17,35%.
Причини розладів харчової поведінки
Як і у випадку з багатьма проблемами психічного здоров’я, РХП не має однієї причини. Дослідники вважають, що вони походять від складної взаємодії генетичних, біологічних, поведінкових, психологічних і соціальних факторів. Але певні риси особистості, які зазвичай асоціюються з РХП, часто притаманні успішним лікарям.
Ще у 2014 році лікарка Клер Герада, активістка за добробут медичних працівників, зробила прогноз на Міжнародній конференції з охорони здоров’я лікарів.
Ми спостерігаємо значне зростання розладів харчової поведінки. Я не впевнена, що хтось цілком усвідомлює цунамі розладів харчової поведінки.
Клер Герада, президент Королівського коледжу лікарів загальної практики Великобританії
Її заява ґрунтувалася на дослідженні, яке показало, що все більше молодих лікарів звертаються за лікуванням проблем психічного здоров’я, включаючи РХП. Дані реєструвалися у програмі NHS Practitioner Health, службі психічного здоров’я Великобританії, яку Герада створила у 2008 році.
Розлади харчової поведінки починаються з медичних навчальних закладів
Докторка медичних наук та лікарка загальної практики Елізабет Макнот стикнулася з РХП у 14 років та виклала свій досвід у мемуарах 2020 року “Життя болить: особиста подорож лікаря через анорексію“.
Я вважаю, що медицина загалом приваблює людей, які часто мають схожі характеристики з тими, хто бореться з РХП – успішних, працьовитих перфекціоністів, які чинять на себе великий тиск. Тиск медичної школи може закріпити розлад харчової поведінки, якщо це те, з чим ви боретеся.
Лікарка Елізабет Макнот
Зі слів докторки медичних наук і лікарки сімейної медицини у Феніксі, штат Арізона, США, Леслі Вільямс висока цілеспрямованість і самокритичність можуть зробити вас дуже успішним лікарем, але також можуть потенційно вплинути на сприйняття власного тіла та жорсткіший підхід у харчуванні.
Студентів-медиків вчать розглядати вагу як ключовий показник здоров’я. Численні дослідження свідчать: стигматизація щодо ваги не тільки існує в охороні здоров’я, але й з часом посилюється та негативно впливає на ментальне та фізичне здоров’я пацієнтів.
Ми так довго вважали, що здоров’я відображається на діаграмі ІМТ, і все, що виходить за межі цього, є нездоровим і має бути виправленим. Здобувши медичну освіту, я можу сказати: усвідомлення, що ти не вписуєшся в ці обмеження, змушувало мене негайно щось виправляти, якщо я збиралася продовжувати піклуватися про пацієнтів.
Лікарка Леслі Вільямс
Вільямс здивувало, що медична підготовка не включає лекції з РХП, адже анорексія є другою за величиною причиною смертності серед усіх психічних захворювань після розладів, пов’язаних із вживанням опіоїдів.
Лікарі приховують ментальні проблеми
Клара Андерсон, докторка медичних наук (псевдонім), не збирається зізнаватися колегам з відділення невідкладної допомоги, що у неї РХП.
Існує ще багато непорозумінь щодо психічного здоров’я, і я не хочу, аби люди сумнівалися в моїй здатності піклуватися про людей. Навколо розладів харчової поведінки так багато стигми, і я також відчуваю: щойно я зізнаюся, то не зможу забрати це назад, і не хочу відчувати, що люди спостерігають за мною.
Лікарка Клара Андерсон (псевдонім)
Андерсон мала проблеми з харчуванням з 14 років й отримувала лікування. Та з її слів, від численних програм лікування та перебування в стаціонарі було більше шкоди ніж користі. У підсумку зараз вона відвідує спеціаліста з розладів харчової поведінки, якого оплачує з власної кишені.
Спеціалісти закликають не соромитися
Мелісса Кляйн, докторка філософії, клінічна психологиня з понад 25 років досвіду роботи у стаціонарному відділенні РХП у Нью-Йоркському Пресвітеріанському університеті вважає, що лікарі мають законні занепокоєння щодо розкриття своїх проблем. Лікарям просто зауважують, що вони потребують допомоги, але мають й далі виконувати свої обовʼязки.
Коли люди перебувають у стані стресу або коли вони відчувають, що в їхньому житті є речі, які вони, можливо, не можуть контролювати, інколи розлади харчової поведінки є способом впоратися. У цьому сенсі стрес для медичних професіоналів – це те, що може призвести до розладів харчової поведінки.
Докторка Мелісса Кляйн
Звернення Кляйн до медичних працівників: не соромтеся, адже з цим “монстром, що захоплює мозок”, важко впоратися самостійно. Тож варто звернутися за допомогою, особливо, якщо ваша спеціальність повʼязана з постійним стресом.
